Українська діаспора – складно-складове суспільне явище . Зокрема, існує умовний поділ на східну та західну діаспори, які формувалися у різних історичних контекстах та мають деякі особливості сучасного функціонування. Серед східних частин української діаспори найчисельнішою є російська, водночас вона ж – найбільша у світі. Однак на шляху збереження своєї національної ідентичності українські організації Російської Федерації постійно стикаються з багатьма негативними тенденціями і сьогодні слід відверто визнати: українська діаспора Росії переживає глибинну кризу.
Громадян Росії, які свідомо ідентифікують себе як етнічні українці , в РФ (за підсумками перепису 2010 року) налічується 1 млн. 930 тис., а було 2 млн. 940 тис. (за підсумками перепису 2002 року). Насправді їх у рази більше. Вони – третя за чисельністю етнічна група (після російських татар), і другий за чисельністю етнос, який не має своєї власної територіальної автономії в РФ. Крім того, тут постійно перебувають близько 2 млн трудових мігрантів. Скорочення протягом восьми років на мільйон кількості українців свідчить про незворотні процеси асиміляції, руйнування української діаспори в Росії.
Асиміляція – головний ворог національної ідентичності, і українцям Росії набагато важче з нею боротися, ніж їхнім побратимам, які проживають в інших країнах (насамперед західних), адже там вони переважно спілкуються рідною мовою, об’єднуються навколо своїх церков; українські громади більш закриті, а отже, менш схильні до асиміляції. У РФ – все з точністю до навпаки .
Причин, які спричинили нинішню кризу, кілька.
Перша: традиційне ставлення російської влади до українського питання – все залишається як і сто, і двісті років тому.
Друга: складні українсько-російські міждержавні відносини і як підсумок – військова агресія Росії проти України у вигляді «гібридної війни».
Третя: ментальна неоднорідність українців Росії та існуючих організацій.
Четверта: недостатня підтримка українською державою громадських об’єднань українців РФ у відстоюванні ними інтересів, спрямованих на збереження національної самобутності, чого вимагає Конституція держави.
Підсумок ─ пошуки екстремістської літератури в українських бібліотеках та подальше їх закриття у 2004 р., та після закінчення 6-ти років ліквідація Верховним судом РФ обох загальноросійських громадських організацій: Об’єднання українців Росії (ОУР) у 2012 році та Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКА УР) на два роки раніше, а також створення Кремлем замість останньої ─ псевдоукраїнської автономії з однойменною назвою, але далекою за духом від усього українського. А створеної у травні 2012 року замість ОУР нової Загальноросійської громадської організації «Український Конгрес Росії» (УКР) Мін’юст двічі відмовив у реєстрації.
Утиск українського руху в РФ на цьому не закінчився: зовсім недавно російська влада внесла до так званого “патріотичного стоп-листу небажаних організацій” (іноземних агентів) обидві світові діаспорні надбудови ─ Всесвітній Конгрес Українців (СКУ) та Українську Всесвітню Координаційну Раду (УВКР). Це поставило під загрозу діяльність п’яти регіональних громадських організацій Росії, які три роки тому були прийняті до складу СКУ.