СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВАНКИ

Національний одяг українців дуже різноманітний, колоритний, вражає різноманіттям форм костюма, зручними та красивими деталями, які вдало поєднуються між собою, утворюючи своєрідний комплекс одягу, характерний для кожного регіону. Характерні риси національного костюма створювалися століттями, тому вони відбивають історію народу, демонструють сприйняття народом краси на різних етапах історії, вміння втілити свою естетичну творчість у створенні та прикрашанні одягу. Для етнографів та мистецтвознавців український костюм є багатим джерелом відомостей про українську історію, культуру, взаємини у сім’ї та суспільстві, вміння висловити любов до прекрасного в оригінальних техніках та прийомах, що використовуються для декорування предметів народного вбрання.

Одяг українців, як і всіх інших народів, призначався не лише для тепла та зручності у повсякденних справах. Велике значення одяг має у здійсненні культових та релігійних обрядів, пов’язаних зі значними подіями у житті народу, сім’ї та кожної окремої людини. Багата, насичена подіями історія українського народу, характер українців відбилися в особливостях одягу, який займає помітне місце у світовій етнічній культурі.

В елементах українського костюма простежується вплив інших народів, які протягом історії різною мірою взаємодіяли з українцями. Традиційний костюм ґрунтується на одязі слов’ян, які проживали на території України, особливо за часів процвітання Київської Русі. Костюм українців був гармонійним комплексом предметів одягу, до основного складу якого входили натільні, поперекові, нагрудні та верхні одяги. Доповнювали оздоблення головні убори, взуття, пояси та різноманітні знімні прикраси. Кожен предмет мав певне призначення, тільки йому притаманний спосіб носіння, і навіть можливість об’єднання в комплекс з іншими предметами. Деталі одягу виготовлялися з відповідних матеріалів традиційних забарвлень, які по-своєму прикрашалися.

Основу будь-якого чоловічого та жіночого українського костюма становить натільна сорочка із домотканого полотна. Чоловіки носили короткі сорочки тунікоподібної форми, з довгим рукавом і закритою горловиною. Жінки шили собі довгі сорочки з більшим, ніж у чоловіків, різноманіттям крою. Сорочка могла бути тунікоподібною, з цільнокроєними рукавами або з плечовими вставками. Поясним одягом чоловіків були штани різного крою, від шаровар до ногавиць (гачів), які шили із домашнього сукна темного чи світлого кольору. Жіночий поясний (настегновий) одяг майже не шився, а виготовлявся з одного або двох-трьох полотен тканини, які особливо обмотувалися навколо стегон і закріплювалися поясом. Тканина для цього бралася домоткана однотонна або з візерунками. У різних регіонах жіночий поясний одяг значно відрізнявся формою, матеріалом, забарвленням та орнаментами.

У морозну зимову погоду селяни одягали теплий кожух із овечої шкіри, не покриваючи його жодною тканиною. Його крій також мав свої відмінності у різних регіонах.

Міський одяг також мав свої особливості і поступово розвивався і видозмінювався. У місті активно розвивалися ремесла, спеціалізуючись на окремих видах виробництва, у тому числі й ткацтво, яке могло випускати тканини кращої якості, ніж домашні. Завдяки мануфактурам міський одяг ставав уніфікованішим, змінювалися технології шиття, склад комплексу одягу.

Найбільш цінними елементами чоловічого ошатного костюма були нашивки, мережива, манжети та ґудзики. Нашивки виготовляли з матеріалу, що контрастно виділяється кольором на тлі основної тканини костюма. Колір зав’язок з пензлями (китицями) збігався з кольором нашивок. Манжети, як і нашивки, багато розшивали дорогоцінним камінням, перлами, золотими ґудзиками. Мережива були дуже різноманітні та красиві. Предметом гордості та демонстрації розкоші були перлинні ґудзики, що складаються з кількох дрібних, а іноді й однієї великої перлини. Люди з бідних станів, звичайно, не могли собі дозволити таке оздоблення, але з успіхом заміняли коштовності гарними самобутніми прикрасами із шовку та кольорових ниток.

Обов’язковою складовою чоловічого костюма були пояси. Найпростішим був опоясок, що пов’язується поверх сорочки. Головною ж красою костюма та гордістю господаря був пояс — широкий довгий м’який пояс, який кілька разів обмотувався навколо талії та зав’язувався чи застібався особливим чином.

Склад та особливості одягу залежали від різних причин: сезону, погоди, обрядів, побутової ситуації, соціального стану. Для великих урочистостей одягали повний комплекс одягу, у якому ясно проглядався матеріальний і сімейний статус людини, її національна і регіональна приналежність. В українському костюмі відобразилася національна культура та духовність народу, у ньому закладено історичні знання та цінності.

Починаючи з XIX століття більшість українців почали носити міський одяг, поступово забуваючи про рідні традиції. Проте збереглося багато документів та зразків старовинного українського одягу, які можуть багато розповісти про історію та самобутню культуру українського народу. Завдяки людям, які зберегли пам’ять про національний костюм, у наші дні відроджується інтерес до національного одягу, а разом із ним і до всієї української історії.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Cookie Settings

We use different types of cookies. You can choose which categories to allow.

Necessary Required

Enable core site functionality: navigation, security, and saving preferences.

Analytics

Help us understand how visitors interact with our website (Google Analytics).

Marketing

Used to deliver relevant advertisements (Google Ads, remarketing).