Автор однієї з перших у світі Конституцій – український політичний та громадський діяч Пилип Орлик. 5 квітня 1710 р. його було обрано гетьманом Запорізького війська. Цього ж дня Пилип Орлик оголосив: «Конституцію прав та свобод війська Запорізького». У США Конституцію прийняли у 1787 р., у Франції та Речі Посполитій – лише у 1791 р. Цікавий той факт, що Пилип Орлик народився на території Білорусі – у с . Ошмянського повіту.
Конституція Пилипа Орлика — договір гетьмана Війська Запорізького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права та обов’язки всіх членів Війська. Ув’язнений 1710. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною та староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей.
Повна назва документа – Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорізького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Філіпом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорізьким, які за давнім звичаєм та за військовими правилами схвалені обома сторонами ясним гетьманом урочистою присягою»
Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки була складена за межами України і її укладачі не мали змоги повернутися до країни. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обґрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.
Оригінал першої сторінки Конституції зберігається у Національному архіві Швеції. Остання сторінка російськомовного документа — у Російському державному архіві стародавніх актів (м. Москва) з оригінальним підписом Пилипа Орлика та печаткою Війська Запорізького.
Як і належить подібним документам, він починається з преамбули. Тут вона відіграє важливу роль – її зміст відбиває політичну позицію держави, культурні становища життя нашого суспільства та т.д. У Конституції приділяється увага походження козаків, зокрема, Орлик пише, що «так і народ бойовий козацький, прозваний раніше казарським , був піднятий славою та почестями, що самому Східному кесареві та іншим народам були страшні…».
Тут можна побачити одну явну політичну мету – максимальну дистанцію запорізьких козаків від історії російської державності, щоб таким чином легітимувати свій суверенітет від Російського царства. Спроба пов’язати своє походження з тюркським народом Хазар є необхідною максимального дистанціювання своєї культури з інших східних слов’ян. Загалом подібні заяви безпідставними не є. Принаймні на той час. У сучасній історичній науці прийнято вважати, що схожість пов’язана багато в чому з тим, що і козаки, і хозари, як і їхні наступники, жили приблизно в однакових умовах, і, відповідно, система їх політичного та суспільного устрою була приблизно ідентичною. Інша просто не з’явилася б у таких умовах.
Головною політичною ідеологією, яка йде червоною ниткою через весь документ, є ідея вільності та незалежності козацького народу від гноблення країн-сусідів. Проте, тут у прагматизмі Орлику не відмовиш – прийнятним засобом захисту свободи свого народу він цілком серйозно розглядав підданство Москви, оскільки сприймав як своїх союзників і єдиновірців, які, на його думку, могли забезпечити їм гарантії спокою і суверенності силою своєї зброї. Але, на його думку, «після смерті гетьмана Богдана Хмельницького, Москва винайденими способами намагалася зруйнувати вільності та накласти невільницьке ярмо…», що також від правди недалеко. Справді, протягом усього часу перебування війська Запорізького у статусі російського васала, центр від імені Московських царів прагнув обмежити можливості козаків.
Можливо, з боку Орлика наївно було б думати, що Москва чимось відрізнялася за своїми амбіціями чи стосунками з козаками від умовної імперії Османа, до якої, до речі, міг приєднатися Богдан Хмельницький у разі загальнонародного вибору на користь цієї країни. І той факт, що вже до 17 століття Росія стала культивувати свої імперіалістичні амбіції, дався взнаки, що сподіватися на прихильність правлячої верхівки Москви козакам не було ніякого сенсу.
Наступні частини присвячені політичним та соціальним нормам, які Орлик бачив необхідними встановлення як закону. Так уже в 17 столітті можна побачити, що Росія не була союзником для України та її попередників.