Українці – третій за чисельністю народ Російської Федерації після росіян та татар. За переписом 2010 року, в РФ проживало 1927988 етнічних українців. 2002-го українцями записалося на 1 млн росіян більше.
Куди подівся мільйон українців? «Люди асимілюються», – знизує плечима Сергій Винник, віце-президент Світового конгресу українців (СКУ) щодо Росії та країн Центральної та Західної Азії. Асиміляція не лише мовна, а й світоглядна, пояснює член Міжнародної асоціації україністів , етнолог Денис Чернієнко . «У Росії переважна більшість українців орієнтована на російські соціокультурні стандарти, норми та цінності, – констатує він. – Національність якщо і зберігають, то швидше за звичкою».
Антиукраїнська риторика в РФ значно посилилася після Революції гідності, анексії Криму та початку війни на Донбасі. Керівники та відомі активісти українського руху в РФ сьогодні перебувають під постійним наглядом спецслужб, з багатьма з них проводять «профілактичні бесіди», здійснюється прослуховування телефонних розмов, люстрація пошти тощо.
Саме так сталося з керівником іншої регіональної української громадської організації та народного хору із міста Хабаровська Наталією Романенко. Після відвідування Євромайдану та позитивних висловлювань на його підтримку у соцмережах, на жінку посипалися біди одна за одною: її звільнили з роботи, забрали приміщення, де протягом багатьох років проходили репетиції хору, колектив перестали запрошувати на фестивалі національних культур, постійним учасником яких завжди був цей цікавий та самобутній хор. На українську активістку порушили справу в прокуратурі, звинувачуючи у привласненні грошей, а місцеві українофоби навіть здійснили на неї напад, обливши зеленкою новий одяг на центральній площі Хабаровська з вигуком: «Це тобі за Новоросію, бандерівку!» .
У ніч з 13 на 14 жовтня 2015 року Віктора Гіржова зняли з поїзда Київ-Москва російськими прикордонниками на пункті пропуску Брянськ-Орловський і вручили постанову ФСБ про заборону в’їзду на територію РФ терміном на 5 років, і інкримінували чи не тероризм. та російської держави. Найімовірніша причина депортації досить прозаїчна – відстоювання інтересів України під час політичних ток-шоу на центральних телевізійних каналах та участь у підготовці відкритих заяв, в яких українські організації засуджували дії російської влади, спрямовані проти України.
Інший керівник місцевої української громади в Сибіру Володимир П., який веде велику роботу зі збереження та розвитку української культури, традицій, духовності у цьому важливому регіоні (в економічному розвитку якого брали участь мільйони українців), побоюючись переслідувань, бере участь у форумах, які проводять обидві діаспорні надбудови ─ УВКР та СКУ, таємно, не реєструючись, уникаючи фотосесій. Це ще раз свідчить про ставлення російської влади до прав нацменшин у РФ, прав і свобод своїх співгромадян, порушення відповідних міжнародних конвенцій та російської Конституції.
Сьогодні в РФ немає жодної загальноросійської газети для українців, відсутні радіо- та телевізійні передачі, а діаспорні ЗМІ не мають надійних джерел фінансування. Портал «Українці Росії», який проіснував шість років через відсутність необхідних коштів на його утримання, припинив свою роботу.
Досі не склалося системи української освітньої роботи в Росії, тут немає жодної повноформатної української школи чи дошкільного дитячого закладу, а спроба української громади Москви (у столичному мегаполісі налічується чверть усієї кількості українців Росії ─ 254 000 чол.) спільно з Посольством України у РФ створити у місті хоча б один український клас, наштовхується на численні бюрократичні перепони з боку російської влади.
Велике занепокоєння української громадськості Москви викликає історія навколо Бібліотеки української літератури у Москві (БУЛ). Директор єдиного такого роду закладу культури в РФ Наталія Шаріна більше року перебуває під слідством ─ їй інкримінують «розпалювання міжнаціональної ворожнечі» та «розтрату», а саму установу, створену силами українців Москви, розформовують, фонди передають до Бібліотеки іноземної літератури.
Погані справи та з питаннями свободи совісті для українців Росії, які тяжіють до українських конфесій. Як повідомлялося в ЗМІ, нещодавно було ухвалено судове рішення про знесення нового Свято-Троїцького храму в м. Ногінську ─ єдиного в Росії, що належить Українській Православній Церкві Київського Патріархату, та створеного силами громади на базі старої військової казарми. Настоятель храму митрополит Адріан, його активний помічник отець Меркурій (Святослав Скороход) разом зі своєю парафією намагаються відстояти святиню, але в Росії це дуже нелегко зробити – там не діють закони, а таке явище як совість – у великому дефіциті.