Весна сходить на землю з крил лелеки, віщуючи радість і щастя. Здавна цей птах символізував любов до батька та матері, які благословили в цей світ. А тому вона є символом продовження роду, сімейного благополуччя та любові до рідного краю.
Білий лелека – це перелітний птах, який мешкає в Європі, Африці та Азії. За дослідженнями орнітологів на території України він з’явився у 16–17 ст. З того часу птах, який приносить на своїх крилах весну, став живим символом нашої країни. Хоча лелека і журавель – це два різні птахи, їх символізм у народі та значення в житті людини однакові через зовнішню схожість.
Лелеки вважаються святими птахами через свою вірність людині, адже вони ніколи не завдавали людям шкоди. Наші пращури вірили в те, що птахи наділені людськими душами, відчувають людське серце і розуміють мову. Славляться вони також і своєю вірністю. Якщо лелека вибирає собі пару – це на все життя. Корда один із пари вмирає, то інший усвідомлено йде на вірну загибель. А коли трапляється зрада в пташиній родині, винуватець засуджується з боку інших птахів і навіть карається смертю.
Український фольклор наповнений великою кількістю приказок, прикмет, пісень та віршів про журавлі. У легендах з особливо ніжністю розповідали про їхню шляхетність. Лелека оспівували в історичних піснях та думах. Його образи втілювали на гербах, емблемах міст та стародавніх родових маєтків. Археологи знайшли чимало глиняних статуеток, іграшок, прикрас та розписного посуду із зображенням цих птахів.
Звертаючись до народних прикмет, люди вважали, що коли весною хтось вперше бачить журавля – значить, скоро гулятиме на весіллі. Якщо ж бачили цілу зграю – до поповнення у сім’ї чи зустрічі з родичами.
За іншими даними побачити одного лелека обіцяло цілий рік самотності, а двох – до швидкої зустрічі зі своєю парою. Якщо ж дівчина бачила лелеку в гнізді, це означало, що ще рік вона проведе в батьківському домі.
Хорошою прикметою вважалося побачити журавля під час польоту. А спостереження журавлиних танців було провісником радості та везіння. Якщо ж бачили відпочиваючих у полі журавлів, вважалося, що це щедрий урожай.
Також, після прильоту птахів визначали, коли саме чекати на потепління. Люди вірили, що саме вони приносять тепло і забирають його із собою, відлітаючи на південь. Тож якщо птахи прилітали раніше – чекали раннього та теплого літа. Якщо лелека стояла на одній нозі, чекали швидких похолодань. Спостерігаючи за птахами, зауважували, що перед тим, як розумівся сильний вітер – лелеки довго кружляють біля своїх гнізд. Якщо бачили, що вони клопочуться у гніздах – час садити цибулю.
Вважалося також, що якщо птах перелетить через будинок, в якому є новонароджений – через рік буде поповнення сім’ї. Швидкого поповнення чекали і, коли лелека салилася на дах під час весілля або снився заміжній жінці.
Вбивство журавля було великим гріхом. Людину, яка зважилася на це, і на його сім’ю чекали нещастя або навіть смерть. Цим можна було назвати нещастя на кілька поколінь. Вважали, що гніздо лелеки є оберегом від блискавки та пожежі. Тому вірили, що у кривдника, після його вчинку, згорить будинок.
На птахів, що летять, заборонялося вказувати пальцем. За повір’ям, від цього вони могли заблукати. Також люди намагалися не турбувати птахів, випадково зустрівшись з ними. Вони обмежувалися лише нетривалим та тихим спостереженням.
Так само, згідно з легендами, ці птахи мали ще не один сенс. Наприклад, коли птахи відлітали на південь, слідом їм кричали «Колесом дорога!» щоб ті скоріше повернулися на батьківщину. Також вважали, що цією фразою можна затримати їхній відліт, а водночас і заморозки. Жалюгідне курчання птахів символізувало неймовірну тугу по рідному краю. Їхній спів не залишав байдужим нікого, настільки сумною була пісня. Більшість часу лелеки проводять у дорозі. Вилита в теплі краї у серпні-вересні, вони лише у грудні прилітають до Африки, де зимують. Вже за місяць вони знову готуються вирушити у політ, але вже додому. До речі, на батьківщину вони повертаються вдвічі швидше, ніж летять у чужі краї.
З метою їх осінніх та весняних перельотів також пов’язаний певний символізм. За давнім повір’ям восени птахи відлітають, забираючи із собою душі покійних, супроводжуючи їх у потойбічний світ. Навесні ж, повертаючись додому, вони супроводжують душі немовлят, яким незабаром судилося народитися.
Своїм прильотом і кличем вони сповіщають про зміну природного циклу, майбутню радість, безтурботну весну і щасливе літо. Саме тому навесні журавлів звуть веселиками . У народі їх називають по-різному: журавель, лелека, бушель, буслик , чорногуз , гайстер , веселик , довкотінь і так далі. Жоден птах в Україні, крім цього, не має такої кількості місцевих назв.
Іноді їм давали і більш незвичні, як птахів, імена. Взагалі, звірів та птахів ніколи не називали людськими іменами. Проте, лелеки стали винятком, до них зверталися як до людей: «Антоне, коли тепло буде?» або «Іване, принеси тепло!».